Сасівська  загальноосвітня  школа I-II  ступенів 

 Свалявської районної ради Закарпатської областi

Ви увійшли як Гість | Група  Неділя, 15.09.2019, 19:26  "Гости"Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Історія села Сасівка | Реєстрація | Вхід
     
 
» Меню сайту

» Афоризми
Історія в школі Основи здоров'я в школі

» оцініть наш сайт
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 93

» життя сайту

» чат

» Новини

» Гаряча лінія
Всеукраїнська дитяча лінія «Телефон Довіри» тел. 8 800 500 21 80 Національна «гаряча лінія» з питань насильства та захисту прав дітей тел. 8 800 500 33 50

» Калькулятор

 

 


ІСТОРІЇ ТА ЛЕГЕНДИ ПРО  ВИНИКНЕННЯ

ТА ЗАСНУВАННЯ  с. САСІВКА

Колись дуже давно в улоговині Дупильне поселилося плем’я, вождем якого був чоловік по імені Сас. Плем’я займалося землеробством, полюванням 

    У вождя племені була дуже гарна дочка (ім’я не відоме). Вождь сусіднього племені (ім’я теж не відоме) полюбив дівчину і хотів на ній оженитися, але дівчина не захотіла стати його жінкою. За звичаями племені вона чекала на іншого нареченого. Отримавши відмову вождь розсердився і задумав  силою ( зібрав військо племені ) забрати дівчину та одружитись.

     Одного разу люди із племені Саса полювали і помітили, ща на них насувається ворог. Вони швидко сповістили вождя про небезпеку. Сас зібрав своїх людей і почався нерівний бій. В цьому бою загинув сам    вождь племені Сас. Тоді дочка, побачивши мертвого батька вбила нелюбимого нареченого, вожака сусіднього племені.

      Після цього бою, люди які залишилися в живих, спустилися у низину, теперішнє село і оселились там. А село отримало назву «Сасівка», від імені вождя племені Сас.

       Інше твердження про походження назви села Сасівка сягає періоду

Х ст. від угорського слова «szaz» (100), саме стільки переселенців зупинились на території села. Назву селу дали гуни (переселенці), які переселялися із Ліведії на територію між Дунаєм і Дніпром. Про це свідчать знахідки, які були знайдені в урочищі «Дупильне» де є печера, в якій у 1916р. знайдено старовинні речі. Про цю знахідку свідчать архівні документи, які колись зберігались на території Свалявського хімкомбінату

 

 

ПЕРЕКАЗ ПРО МІСЦЕВІСТЬ ВОВЧИЙ

Існує переказ, що недалеко від села Сасівка, вздовж русла річки Вичі, була дуже красива і необжита місцевість. Невеличкі галявинки по обидва боки мальовничої річки були оточені глухими зарослями. Скрізь були глухі та непрохідні ліси. В цих місцях колись цілими зграями бродили вовки, особливо взимку, коли їжу в лісі знайти було дуже важко. Часто траплялося так, що вовки нападали на людей. І тому ці густі ліси люди називали вовчими.

Пізніше, коли через дану місцевість було прокладено залізну дорогу, тут почали оселятися люди. З часом вовки з цих лісів зникли, а цей присілок люди так і почали називати Вовчим.

Записано зі слів Зеленько Г.М.,

жительки с. Сасівка, 1945 р.н.

( колишньої жительки присілку Вовчи

ПЕРЕКАЗ ПРО УРОЧИЩЕ ЖДИМИР

     На північ від села в 7-ми км. зоні розміщено урочище «Ждимир». Назву свою одержало в роки першоїсвітової війни, коли там зупинились  війська Російської імперії та чекали команди, або йти в бій, абоповертатись додому. Коли місцеві жителі запитували вояків, що вони тут роблять то вони відповідали: «Ждём мира». Місцеві жителі не знаючи добре російської мови на місцевому діалекті перефразували, та назвали місцевість «Ждимир».

Записано зі слів Коневич Г. П.,

жительки с. Сасівка, 1916 р. н.

ІСТОРІЯ СЕЛА САСІВКА ПЕРІОДУ ХVІІІ-ХІХ ст.

Село протягом віків розташовувалось на березі річки Вичі та Потічок. Населення села займалось сільським господарством, розведенням худоби, дуже поширеним було вівчарство та бджільництво. Село було бідним, до найближчого населеного пункту Сваляви їздили рідко і то тільки лиш заможні люди. Бідняки наймались на роботу до заможних сімей, та заробляли на хліб найманою працею.За архівними документами розповідається, що в селі часто спалахували епідемії різних хвороб. В 1770 і 1831 рр. була епідемія холери, від якої вимерло 15% населення. Епідемії були і пізніше про це свідчить розповідь Борто Єлени Михайлівни 1929 року народження, яка розповідала: « Там де на сьогоднішній день знаходиться старий тин, колись була трупарня. Під час епідемій холери ( місцеві жителі називали її корела), тиф, червінка церковник кожного ранку ходив по селу і збирав мертвих людей. А потім священик їх хоронив. Священик казав людям, які допомагали хоронити мертвих, щоб змащували руки часником. У трупарні були тільки столи, де складали померлих. По селу ходили лікарі і збирали ще живих, але хворих людей, щоб припинити епідемію хвороби, а ліків лікувати не було. Хворих труїли, або кидали у яму напівживих. Тому селяни хворих прятали у сіні, або прилеглих корчах, а потім забирали додому і виходжували, таку важку хворобу пережила і жителька села Русин Олена Семенівна ( в селі кажуть Костичка)».

  Знайдено на території села декілька кладовищ – це в урочищі «Голиця» (місцева назва) біля номерів будинку 198-205, в урочищі «Ромшовець». На теперішньому новому кладовищі теж колись було кладовище, про що свідчать знайдені надгробні плити .

  До наших днів збереглися і інші назви вулиць та місць села, які старожили пояснюють так:

-         вулиця «БАКУСІВСЬКА» називається так, тому, що одними з перших будинків на цій вулиці, був будинок селянина на прізвище Бакус, звали його Іван і за професією він був тесляр-столяр.

-         вулиця «АНТОЛІВСЬКА» отримала таку назву, тому що на ній першим збудував хату селянин Антола. Він був на заробітках в Америці, заробив гроші і збудував першу муровану хижу в селі.

-         урочище «МЛИН» отримало свою назву тому, що там колись був сільський млин. Де був Млин, були лотоки. На розтоках відділялася від Вичі полоса води і текла на ці лотоки. Від цього млин крутився.

-         вулиця «ХРЕСТ» називається так, тому, що ще в давнину там стояв великий хрест ( знаходився на подвір’ї Напуди Ю.В.), який в 1965 році було зруйновано, а в 2005р. відновлено та перенесено, і на сьогоднішній день він знаходиться в кінці села ( за будинком Чаплик М.Д.) Хрест було відновлено за кошти Цоліган Юрія Михайловича ( проживає в м.Мукачево).

-         вулиця «Циганська» отримала свою назву із-за того, що колись на ній проживав циганин-коваль, де працював з своїм сином Мішком.

Під час будівництва залізної дороги в 1917 році на території села з’явились євреї ( в селі їх називали «жиди»). За розповіддю жительки села Борто Є.М., жиди проживали: Лайзер (теперішній № будинку 20)там де жив жид Лайзер пізніше була Лайзерова школа (так казали в селі), один вчитель вчив всі предмети, єврей – Майбир проживав там де сьогодні знаходиться клуб він був власником магазину «Трафік»,його жінка була прекрасна кравчиня і шила для жінок плаття (як їх колись називали – шлафрок), Ілло і  Янкіль ( будинок, де проживає сім’я Свирида), Йосьо  ( на сьогоднішній день там знаходиться сільський дитячий садочок),єврейка на прізвище Маренка проживала у Бакусівській вулиці (теперішній № 100/1),єврейка Товба, Ліпа та Балька проживали, де сьогодні проживає сім’я Легези Мирослава ( закоп – місцева назва), Вальцьо ( буд. № 88) був шустером, мав сина Шіо та дочку Малку. Єврей Маєр з сином Дьодьом мали свою власну корчму і багато земель проживали там, де сьогодні знаходиться будівля колгоспу. Всі жиди мали багато земель, але на ній не працювали для обробітку землі вони наймали місцевих жителів. Євреї проживали в селі аж до 1942 року, поки їх не забрали до Мукачівського «гетто». ( Місце куди зганяли євреїв фашисти під час Другої Світової війни). У жидів була церква – синагога (в селі казали - «бужня»), вона розташовувалась там, де потім проживав сільський вчитель Чанда Федір Федорович. Синагогою керував Рабин. За їх обрядом кожної п’ятниці Рабин різав людям кури, а в суботу у жидів був – «шабис» - свято. Вони нічого не робили, навіть свічки у церкві їм запалювали інші жителі села. У жидів була своя баня – «купіль» ( знаходилась на тому місці, де зараз проживає сім’я Сможаник), куди вони ходили митись кожну п’ятницю. Деякі з жидів втекли з Мукачівського гетто, але в селі більше не зупинялись, а йшли далі на схМісцеве населення дотримувалось Греко-католицької віри. Церква була збудована до свята «Покрови» і зараз називається Покровською .Церква була збудована на пожертвування селян. Головним розписом є Свята Богородиця, яка тримає над людьми своє покривало (омофор). Греко-католицькі священники: Грабар, Ковач (пізніше під примусом перейшов у православ’я), Ревицький , Петро Ярема, Холод Дмитро.

  Церква мала свою землю в Заброді ( це на другому березі Вичі) і в Неліпині.  Дяк Фурдело теж мав землю – «дяківське». Кожня хижа в селі 10 днів на рік мала відробити на користь церкві, або як в селі казали – попові.

На території села була збудована і Православна церква. Засновниками дерев’яної церкви були: Зеленько, Бодачок, Кагач, Митер Вовків (Словенко) – був підбурювачем за перехід до православ’я. У тій церкві був священик родом з Румунії Попович Митер. Від був монахом, але, зрадивши церковні канони,  найшов собі жінку з Рахова. Вони купили собі млин і мололи людям муку. Був ще один священик Корпош  ( вів служби і навчання в недільній школі). Потім церкву було невигідно утримувати, бо ходило мало людей і її розібрали. А з дерева зробили «маштальню» ( утримували худобу). В 1946р. коли край перейшов під владу Радянського Союзу священик Ковач всім жителям села після служби повідомив, що якщо село не перейде в православ’я, то його посадять, а церкву Греко-католицьку зруйнують. З тих часів церква стає православнІ Населення села було дуже бідним. Першими мурниками на селі були Зеленько Іван і Зеленько Федір. Першим робітником на селі був Ряшко. В селі з давніх-давен розвивалося ткацтво,  жінки садили коноплю. В селі хлопці носили пояси (черси), одягали його лиш ті, хто вже став повнолітнім. Чоловіки займались одним із видів деревообробних промислів – бондарством. Сільські умільці шляхом видовбування, випалювання виготовляли кадовби, ступи, бодні, барила, відра, корита і інші вироби. Однією з поширених професій була і є професія лісника ( фоштер). Старожили згадують про фоштера Молнара. Він на кожного жителя села списував віз або сани дров, за які люди йшли у Вишні Венецькі (Нижні Ворота) платити штраф або відсидіти 15 діб покарання.За часи Австро-Угорської імперії дуже багато селян йшло на заробітки до  Мадярщини на ожон (жнива). Звідти привозили зароблене зерно. Мадяри примушували людей вчити мадярську мову, читати нею і писати.Старожили згадують і той період, коли при владі в краї були Чехи під керівництвом Масарика. 15 березня 1938 року край перейшов під владу Фашистської Угорщини.  В шкільному музею «Бабусина хатина» зберігається паспорт тих часів .Борто Єлена Михайлівна згадує, що в цей період селянам жилось найкраще. Мадяри допомагали людям, роздавали різні продукти: кукурудзу, капусту тощо.  

       Звичаї і обряди супроводили селян повсюдно, від народження до самої смерті, регламентували всі сфери виробничої, громадської діяльності, сімейного побуту.

        Під час Другої Світової війни через село проїжджали солдати різних армій. Жителька села Сакаль Анна Дмитрівна 1936 року народження згадує, як разом з іншими односельцями ховалися в «декунку» (в ярку, зверху застеленому гіллям дерев та хвої), коли пролітали літаки. З літаків кидали бомби ( селяни називали їх – окнами), щоб вночі освітлювати місцевість, де переховувались загони солдатів. Вона згадує, що часто в село приходили партизани і брали від людей продукти.

       Під час Другої Світової війни багато жителів села переходило кордон і вступали до загонів Червоної армії.  Учнями школи зібрано матеріали про Ветеранів Великої Вітчизняної війни, які додаються.

     З часом село змінилось. На території села був колгосп «Імені 23 з’їзду КПРС». В 1990 р. було відкрито швейний цех. На території села було два магазини, працював клуб, який діє і сьогодні. Сільська бібліотека знаходилась на території колгоспу, а сьогодні знаходиться на території школи.

Карта з книги Ласла Деже «Очерки по истории закарпатських говоров» на якій нанесена Сасівка

СУЧАСНИЙ СТАН СЕЛА САСІВКА

Село Сасівка розміщено на північному сході від м.Свалява – районного центру Свалявського району, на відстані 5-ти км. від райцентру

Загальна площа села 1371 км2Село розкинулось в долині річки Вича, яка витікає з підніжжя гори Стій (висота якої1677 м. над рівнем моря). Належить ця водна артерія, що протікає біля села до басейну річки Тиса, а в районі села Неліпине впадає в річку Латориця.

    Біля села прокладена залізнична дорога міжнародного значення: Москва – Чоп, Белград, Будапешт і т.д. дорога ця збудована в 1917

 

   Селом протікає струмочок «Потічок». Кругом досить круті схили вододільного хребта, покритого буковими та грабовими деревами і кущами ліщини та ожини. Поверхня села представлена середньо високими хребтами, глибоко розчленованими долинами річок і тимчасовими водотоками, що оточують улоговину села Сасівка.

  Село Сасівка має статус гірського, висота над рівнем моря 311 м., тому сільськогосподарські угіддя розміщені на крутих схилах вододільних хребтів. 

В Сасівці налічується 6 вулиць, на яких розміщено 348 дворогосподарств. Найдовшими за протяжністю є вулиця Головна понад 3000 м

За формою сільських поселень село Сасівка відноситься до – Ланцюгової форми поселення. За цією формою селянські двори розташовані обабіч дороги чи річок. Сусідні двори або невеликі їх групи (2-3 господарства) знаходяться як поруч, так і на певній відстані один від одного. Конфігурація ланцюгівки залежить від форми русла річки чи дороги.

 

 

 

 

 

 

 

 


 


 

 

» Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

» Календар
«  Вересень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

» Офіційні сайти

» методичний портал

«Методичний портал»



Copyright MyCorp © 2019
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz